Молитва о России...
Инок59
Господи дай разума и воли,
Чтобы неизбежное принять.
Не согнуться под напором боли,
Чести и лица не потерять.
Мудрости прошу в час испытаний,
Чтоб пройдя сквозь сумрачный туман.
Не умножить скорби и страданий,
В свою душу допустив обман.
Я прошу ВСЕВЫШНИЙ о РОССИИ,
Дай ей духу пронести свой крест.
Раскусив продажного «мессию»,
ТВОЮ славу воцарить окрест.
Отведи своею дланью войны,
Пусть до самых дальних берегов,
Долетит народное ДОВОЛЬНО,
Проискам зарвавшихся врагов.
Целый век мы кровью как водицей,
Окропляли руки и сердца.
ГОСПОДИ сподобь остановиться,
В шаге от безумного конца.
Я прошу ГОСПОДЬ о ВСЕПРОШЕНИИ!!!
Белых, красных:- дедов и отцов.
Всех шагнувших за черту забвения,
Повинуясь воле подлецов.
Упокой ТВОРЕЦ их души с миром,
Чада не разумные твои.
Пусть они клялись другим кумирам,
За Россию всё же полегли.
Каждый возжелал ей лучшей доли,
Не увидев козни сатаны.
Но предавши ВЕРУ, ЧЕСТЬ и ВОЛЮ,
Навлекли проклятье для страны.
Трудно уходить без покаяния,
Но страшней не каявшись прожить.
Ниспошли ГОСПОДЬ нам сострадания,
Научи нас, ближнего ЛЮБИТЬ.
Прочитано 2943 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
