Майстер

Юрко прибіг із вулиці дуже схвильований.
– Мамо! Мамо! Я не знаю, що мені робити!!! – ще з порога вигукнув він.
– Що робити? – усміхнулася мама. – Мити руки і вечеряти. А
потім ще поглянемо до уроків…
– Та ні, ти мене не зрозуміла, – пояснював синочок, миючи руки. – Я про моїх друзів. Я дуже хвилююсь за них!!! Розумієш, я ж уже їм говорив про Бога, а вони знову сьогодні побилися, посварилися і навіть такі погані слова говорили…
Юрко сів вечеряти, але апетиту не було.
– І що ж тепер буде?!! – засмучено бурмотів він, колупаючись у тарілці з їжею. – Це що, мої друзі вже не будуть жити в Небесному Царстві з Ісусом?!! – син запитально поглянув на матусю.
Мама сіла біля столу:
– Давай поговоримо. Не поспішай. Це добре, що ти говорив своїм друзям про Бога, але за них ще й треба молитися.
– Та ні! – Юрко не погоджувався. – Навіщо молитися? Ось ми завтра будемо гуляти – і я знову розповім їм про Ісуса, як розповідала мені ти… А ще я кожному скажу, що хто зробив поганого, щоб вони виправлялися!
– Ти думаєш, це допоможе? – мама уважно дивилась на сина, не знаходячи слів для пояснення… Та раптом її очі засвітилися радістю: – А давай я розповім тобі одну казкову історію…

Це сталося в дитячому садочку. Був вечір. Скрізь панувала тиша, адже всі дітки давно вже порозходилися по домівках. Лялька Ляля, яка жила на середній іграшковій полиці в молодшій групі, дуже сумувала, бо нею вже давно ніхто не грався. Вона озирнулася довкола і побачила безвухе однооке ведмежа, яке привітно їй усміхалося.
– Ти чого смієшся? – насупилася Ляля. – Я з такими, як ти, не дружу. Бач, у мене яке гарне плаття! І намисто! І зачіска в мене чудова! А ти – безвухе і однооке…
Ведмежа відвернулося й заревіло від образи та розпачу.
– Не плач, Мишко! – заходився втішати його іграшковий підйомний кран Підйомчик. – Я знаю, де лежать твої вушко і око. Давай я поставлю їх на місце – так, як я ставлю цеглинки, коли будую іграшковий будинок. Я гарно будую!.. А ти будеш мені аплодувати і хвалитимеш мене.
– Нічого не вийде!!! – ще більше ревів Мишко. – Бо око й вухо – це ж не цеглинки
Тут до розмови долучилася лялька:
– Ото знайшовся будівельник-помічник! – насміхалася вона з підйомного крана. – Ти ліпше на себе подивися. У тебе он колесо відвалилося, і рука твоя ледь на одному гвинтику тримається…
Підйомчик сумно поглянув на ляльку:
– А ти бачила, що в тебе на сукенці дірка і фартушок брудний?
– І… і… ти зовсім негарна і розкуйовджена! – з образою вигукнуло ведмежа.
– Неправда!!! Неправда!!! – обурилася Ляля.
Але підйомний кран підхопив її «рукою» й підніс до дзеркала. Лялька глянула на своє відображення і почервоніла. Дійсно, вигляд у неї був жахливий! Їй стало дуже соромно. Вона зрозуміла, чому давно з нею ніхто не грався…
– Друзі, будь ласка, пробачте мені, – знічено промовила Ляля. – А може ми спробуємо одне одному допомогти? Підйомчику, якщо ти дістанеш мені з верхньої полиці голку й нитки, я пришию ведмежаткові вушко…
Вона шила старанно, але ведмежатко крутилося й нетерпляче вовтузилося, тому вушко пришилося набакир. Як прилаштувати для Мишка око, друзі не знали.
Потім Ляля зашила дірку на своєму платтячку, але це чомусь вийшло негарно. Як випрати фартушок і зробити нову зачіску для ляльки, друзі теж не знали…
Ляля та Мишко спробували відремонтувати колесо для Підйомчика, але тільки-но він трохи поїздив, як воно знову відвалилося.
Що робити далі, друзі уявлення не мали. Вони були розгублені та засмучені.
– Давайте покличемо на допомогу! – запропонував Мишко.
– То ти й гукай. Ото все, що ти можеш робити, – це ревіти. Ну скажи, хто тебе почує?!! – це вже розсердився й обурився Підйомчик. Він уже зовсім поламався, відкинув ще одне колесо та безсило схилив свою «руку».
А ведмежа та лялька вирішили все-таки спробувати: вони почали щосили гукати: «Допоможіть!!! Допоможіть!!!»
Враз хтось затупотів – і до полички прибіг великий рожевий слон!!!
– Кому потрібна допомога?!! – засурмив слон.
– А ти хто? – Ляля здивовано закліпала своїми оченятами.
– Я – слон Топ, – відповів рожевий велетень.
– Не може бути! – недовірливо пробурмотіло ведмежа. – Я пам’ятаю слона Топа. Він був маленький і сірий, у нього відірвався хобот. А потім він кудись зник… Ні, ти не можеш бути Топом, бо ти – інший!
– Але я справді Топ! – радісно засурмив слон. – Просто я був у Майстра. І Він зробив мене новим! Друзі, я знаю дорогу і можу відвезти до Майстра і вас! Він дуже любить вас і надзвичайно зрадіє, коли ви прийдете до Нього… Ой, я такий щасливий, що ми знову будемо разом! Звичайно, якщо ви захочете…
– Так, так! Я дуже хочу з тобою! – загукало ведмежа. – Бо я хочу мати нове око і бути добрим та сильним.
– І я хочу… Я так мрію стати іншою, – тихенько сказала Ляля.
– Це безглуздя!!! – обурено торохтів підйомний кран. – Я не раджу вам кудись їхати, бо я туди не поїду! Я не хочу бути іншим: я гарно будую іграшкові будиночки і справляюся без будь-чиєї допомоги!..

*******************************************************
– Мамо, мамо!!! Я зрозумів! – вигукнув хлопчик, вдячно усміхаючись. – Майстер – це Бог! Я не можу сам змінити своїх друзів, але коли я буду за них молитися, то Бог це зробить Сам. Як Майстер! І я теж буду іншим. Це здорово!!!
Потім Юрко довго малював… Малював ляльку Лялю, ведмедика Мишка, Підйомчика та слона Топа. Малював і думав: цікаво, чи згодився-таки Підйомчик поїхати до Майстра?..

МайстерДля детей

Майстер
Для детей