«Ти живи, як живуть усі люди.
Що тобі, як було і що буде?
Що тобі до чужої долі?
Вже ніхто не вернеться з неволі!
Що тобі?! Тож чужинці – не діти,
Хай несуть це огидне ярмо:
“Будем їсти сьогодні і пити,
Адже завтра однак помремо.”
Плач, страждай і молися тихенько...
В тебе буде усе, що треба…»
НІ!!! Я хочу дихати небом!
Мати в серці любов і надію!
Я Ісусом наповню легені
І кричатиму, як породілля!!!
Закричу, щоб здригнулися гори,
Місяць зблід і злякалося горе!
Закричу, щоб попадали зорі,
Щоб проснулись поля неозорі
І надвечір засіялись світлом,
Щоб з неволі вернулися діти!!!
МІЙ ГОСПОДЬ! Я дивлюся на Тебе!
Замість мене Ти вмер на хресті…
Хочу вмерти назавжди для себе
Й бути вічно живою в Христі!
Я Тобою, Ісус, прагну жити,
Я очиститись хочу, прозріти!
В цьому світі зради й насилля
Бути світлом Твоїм і сіллю!
Я сьогодні в проломі стану,
Навкруг міста мури збудую…
Я – Твоя наречена, жадана!
Голос Бога і в темряві чую!
Я піду у підвали, темниці
І до в’язнів любов’ю торкнуся…
“Той, хто прагне, іди до криниці
І напийся із рук Ісуса!!!”
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Бог знает всё!!! - Раиса Гордок Ты не поверил в сказку рая,
Не верил также что реален ад.
И встав однажды перед Богом
Ты этому не будешь рад.
Ты Ночь Мне Даришь... - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) …В Начале Зари, Косые Лучики Бледного (едва проглядывавшего сквозь Предрассветную Мглу) Восходящего Солнца, Казались лишь Робкими Бликами, которые то Прятались, то Метались по Небосводу как Игривые Озорные Дети, Временно оставшиеся без Родительского Глаза и Предоставленные Самим Себе в Это Прекрасное и Свежее Розовеющее Утро…
…Но Вскоре…, Лучики-Дети… Вдоволь Натешившись и Наигравшись… Осушили Слезы Ночи, Впитав в Себя Ее Силу и Скрытый Смысл…
…Жадно Выпив Утреннюю Росу Они превратились в Беспощадный Жар Величественного Света и Пламени…
…Тот Жар, который Уже НИЧТО Было Не в Состоянии Остановить или Задержать, хотя бы на Время…
…Да и Само Время, Не Желало Этого Делать…, ибо Оно Шло Вместе с Ним…
…Во След Нежному, Желанному и (Увы) так Мимолетно Растаявшему Утру, Вступал Будничный День…
…День, который Безжалостно Сжигал и Уничтожал Все То, что перед этим так Трогательно и Кропотливо Создавала Величественная Ночь…
…День, который Нёс Этому Миру - Заботу, Суету и Страдания…
…Но День, За Которым Следовало Освобождение, Созидание и Радость…
